Китай: Імперіалістична держава... чи ще ні? Теоретичне питання з дуже практичними висновками!

Продовжуючи дебати з Естебаном Меркатанте і PTS/FT стосовно класового характеру Китаю і наслідки для революційної стратегії

Брошура (з 11 таблицями) Міхаеля Прьобстінга, Міжнародний Секретар Революційної Комуністичної Міжнародної Тенденції (RCIT / РКМТ), 22 січня 2022, www.thecommunists.net

Вступ

I. Важливість діалектичного методу

Перехід і тотальність, кількісні і якісні зміни

II. Короткий виклад нашої характеризації Китаю як імперіалістичної Великої Держави

Теоретичне визначення імперіалістичних держав

Роль Китаю у капіталістичній світовій економіці Відстала економіка?

Військова і політична роль Китаю у світі

III. Про нерівність і вразливість Китаю

Вразливість США і ЄС

IV. Тайванське питання у своєму історичному і геостратегічному контексті

Справжнє історичне коріння тайванського націоналізму

Питання, підпорядковане міжімперіалістичній конкуренції

V. Китай — Велика Держава без імперіалістичних рис?

Ключова роль Східної і Південно-Східної Азії

VI. Чи можна уникнути розвитку Китаю як імперіалістичної держави?

VII. Китай, імперіалістичні війни і революційна тактика

Військова конфронтація через Тайвань: найбільш вірогідний військовий сценарій

Що сценарій потенційної війни означав би для соціалістів?

Класові інтереси є вирішальним питанням!

---

Вступ

Нинішня дискусія між Естебаном Меркатанте і автором цих рядків стосовно класового характеру Китаю в жодному разі не є випадковою. Вона радше відображає те, що «китайське питання» є дуже важливим питанням нашого часу, і що марксисти повинні мати з цього питання ясний аналіз і програму. Без цього марксисти були би дезорієнтовані у світовій політиці та світовій класовій боротьбі.

Наша тенденція неодноразово висвітлювала, що пришвидшення конкуренції між імперіалістичними Великими Державами, серед яких американо-китайський конфлікт є найважливішим елементом, це ключовий чинник нинішнього історичного періоду, що характеризується крихким світовим порядком і занепадом капіталізму як суспільної формації. Ця політична та економічна криза буде поглиблюватися остільки, оскільки у світі панує малий прошарок монополій і декілька Великих Держав. На практиці, на тлі цього занепаду, ця конкуренція Великих Держав неминуче буде продовжувати загострюватися — спочатку у формі санкцій і торгівельних воєн, проксі-воєн, нарешті, у прямих військових конфронтаціях. [1]

З усіх цих причин питання Китаю, тобто питання класового характеру однієї з найбільших країн у світі за розміром економіки, війська, політики і населення, є не одним лише теоретичним питанням, але має також і сильні практичні наслідки. Чи мають ставати соціалісти на бік Китаю у таких конфліктах чи ні?

Революційна Комуністична Міжнародна Тенденція (РКМТ), до якої належить автор цих рядків, здійснила глибокий аналіз Китаю і його розвитку за останнє десятиліття. Ми дійшли висновку, що Китай став імперіалістичною Великою Державою на початку нинішнього історичного періоду, що почався з глибокої рецесії світової економіки в 2008-2009 рр. У своїх роботах ми пояснювали, що незважаючи на всі особливості й нерівні риси свого розвитку, Китай перейшов Рубікон і став імперіалістичною країною, тобто державою, яка відіграє ключову роль у світовій економіці і світовій політиці, та яка експлуатує напівколоніальні країни. [2]

Такий аналіз має важливі висновки для стратегії і тактики революціонерів. Серед цих висновків — те, що соціалісти не мають захищати Китай у будь-яких конфліктах з іншими державами. Натомість, вони мають займати позицію, яка у марксистській традиції називається революційним поразництвом, та яка асоціюється з відомим лозунгом Карла Лібкнехта «Головний ворог удома!». [3]

На відміну від нашого аналізу, товариш Естебан Меркатанте, провідний теоретик Соціалістичної робітничої партії (PTS) і її міжнародної течії (Fracción Trotskista), вважає Китай «імперіалізмом у будівництві», під чим він і його товариші у PTS/FT розуміють, що Китай у процесі становлення імперіалістичною державою, але поки що такою не є. Як наслідок, вони не застосовують політику поразництва з принципу, але натомість підтримують чи не підтримують Китай залежно від конкретної ситуації. [4]

Товариші з PTS опублікували останній обмін у нашій дискусії на своєму вебсайті. [5] Цей есей розглядатиме аргументи товариша Естебана Меркатанте в його останньому внеску, аби поглибити дискусію і прояснити проблему.

I. Важливість діалектичного методу

На початку своєї роботи товариш Меркатанте наголошує на «важливості теоретизування перехідних форм». У відповідь мені він пише: «Для початку, я би хотів знову наголосити на важливості теоретизування перехідних форм. Ви вказали на питання стрибку з кількості в якість, але частиною цього процесу є розвиток цілої серії переходів, допоки не відбудеться якісна зміна. Поняття імперіалізму у будівництві, що застосовується для Китаю, намагається врахувати перехід, вказуючи напрямок (до зміцнення себе як імперіалізму), але не вважаючи неминучим, що Китай дійде до цього».

Далі в дискусії з питання сторони, яку соціалісти мають займати у конфлікті між США і Китаєм, товариш стверджує, що такі питання мають розглядатися окремо в кожному конкретному випадку: «Я вважаю, що це не може остаточно бути вирішено апріорі, але тільки конкретним аналізом конкретної ситуації».

Далі ми будемо розглядати питання класового характеру Китаю і революційної тактики. Тут ми бажаємо прийняти пропозицію товариша Меркатанте, що підхід до цього питання має засновуватися на діалектичному методі і важливості розгляду речей конкретно і в їхньому русі.

Хоч ми не можемо від щирого серця не погодитися з наголосом на використанні діалектично-матеріалістичного методу, але ж ми думаємо, що цей товариш використовує його однобічно, і, врешті-решт, недіалектично. Дозвольте нам це прояснити спочатку на рівні методу, а далі в обговоренні конкретно питання класового характеру Китаю.

Перехід і тотальність, кількісні і якісні зміни

Товариш Меркатанте вказує на важливість зосередження на «серії переходів, допоки не застосується якісна зміна». Звісно, це вкрай актуальне питання, оскільки у світі майже нема іншої країни, де відбувся би такий стрімкий капіталістичний розвиток, як у три попередні десятиліття в Китаї (єдиним іншим прикладом є В’єтнам). Але зрозуміти природу перехідного процесу можна тільки якщо знати, де цей процес почався, куди він прямує і на якій стадії розвитку ми нині стоїмо. Без такого підходу можна тільки впізнати процес переходу як такий, але не сукупність, в якій він розташований. Іншими словами, кількісні зміни можна зрозуміти лише якщо вони знаходяться у якісній стадії розвитку.

Це стосується центральної вимоги матеріалістичної діалектики: розгляд переходу, а також конкретики, не в ізоляції, а у відношенні до інших процесів, інших конкретних явищ. Тому перехід чи конкретика існують і можуть існувати виключно як частина даної тотальності. Таке розуміння майстерно випрацював німецький філософ Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель, чиї роботи з діалектики відіграли ключову роль у розробці Марксом і Енґельсом матеріалістичного світогляду. У своїй «Філософії природи» Геґель характеризує «субстанцію» як «сукупність моментів дійсності». [6] Розробляючи такий підхід, Маркс, у своїй відомій «До критики політичної економії», основі для Капіталу, характеризує дійсність як «багату сукупність багатьох визначень і відношень». Він говорив про конкретне так: «Конкретне є конкретним тому, що це є синтез багатьох визначень, а тому єдність різноманітного». [7]

Так само Ленін, у своїх філософських зошитах, визначав «сутність діалектичного мислення», як «розгортання сукупності моментів дійсності». [8] Такий підхід захищали подальші марксистські теоретики, як-от Абрам Деборін, провідний філософ СРСР у 1920-х роках до сталіністського придушення. Він дуже добре сформулював це питання. «Нічого у світі не існує в собі і по собі, але все існує у відношенні до решти тотальності». [9] І Дьйордь Лукач, видатний марксистський філософ, хоч і не без недоліків, підсумував це питання у наступній гострій формулі: «Первинність категорії тотальності є носієм принципу революції у науці». [10]

Такий наголос на категорії тотальності є вирішальним для розуміння природи процесу переходу. Без цього неможливо правильно встановити характер такого переходу і стадію його розвитку. Ми це побачимо у дискусії з класового характеру Китаю. Наголос на процесі переходу корисний тільки коли він поєднується з ясною характеристикою стадії розвитку, пояснюючи, чи перейшла кількість у якість, чи був перейдений Рубікон, і чи став Китай по суті імперіалістичною державою.

Без інтеграції і підпорядкування процесу переходу у визнання тотальності, фіксуючи увагу тільки на самому процесі переходу, можна потрапити у пастку заміни діалектичного матеріалістичного аналізу емпіричним описом на основі еклектичного методу.

Брати до уваги категорію тотальності також необхідно для уникнення наступної пастки. У нашому обговоренні процесу перетворення Китаю на імперіалістичну державу ми завжди наголошували, що треба розглядати його відношення з іншими країнами, з іншими Великими Державами, зі світовою економікою тощо. Ми попереджали, що розглядаючи виключно економіку Китаю в ізоляції, перевіряючи за чеклистом, чи підпадає під той чи інший критерій, можна легко не впізнати загальний класовий характер держави. А тому ми завжди наполягали на необхідності розгляду Китаю у його відношенні до інших держав, і тому приймаючи тотальність його економічних, політичних і військових рис, тобто «всю сукупність різноманітних відношень цієї речі до інших» по Леніну. [11]

II. Короткий виклад нашої характеризації Китаю як імперіалістичної Великої Держави

Беручи за основу «тотальність відношень», для розуміння класового характеру Китаю ми розглядаємо не тільки його внутрішній розвиток, хоча це звісно теж важливе питання, але також і його роль у світовій системі імперіалізму. У своїй роботі товариш Естебан Меркатанте заявляє: «До переваги Китаю додається ситуація, де рівновага між наборами вимірів конфігурує менш «зчеплену» суспільно-економічну формацію. Що я під цим розумію? Я розумію те, що сьогодні ми досі маємо багато «Китаїв» усередині Китаю; південний схід, де розташовані найбільш передові технології зі світової промисловості, де формуються компанії, які змагаються віч-на-віч з американськими, німецькими або японськими фірмами за панування в деяких передових технологіях; тоді як у решті країни ситуація набагато менш рівна». Він також вказує, що Китай має «сукупну продуктивність, яка становить одну третину від рівня США».

Звісно, цей товариш правильно висвітлює ці риси. У підсумку, це є результатом запізнілого розвитку Китаю як капіталістичної, тим більше як імперіалістичної держави. У результаті, в Китаї є регіони, які по суті такі ж сучасні, як і західні держави, тоді як інші регіони більш відсталі.

Все це правильно. Але вирішальним питанням є визначення головного характеру, тотальності цих конкретних рис і відношень. Який результат цих характеристик, що визначає наш товариш?

Теоретичне визначення імперіалістичних держав

Почнемо з короткого повторення нашого визначення імперіалістичних держав, яке ми випрацювали у наших роботах. Це важливо, оскільки, на наш погляд, багатьом марксистам бракує чіткого теоретичного розуміння, що визначає державу як імперіалістичну (і, відповідно, напівколоніальну). Інша часта помилка — однобічне зосередження в аналізі на одній або двох специфічних характеристиках держави (як-от її військова сила, експорт капіталу тощо). Натомість, ми вважаємо ключовим приймати діалектичний підхід, який розглядає тотальність політичних, економічних і військових рис, а також відношення даної держави до інших у капіталістичному світовому порядку.

Тому ми прийшли у наших роботах до наступного теоретичного визначення імперіалістичного класового характеру держави: «імперіалістична держава є капіталістичною державою, чиї монополії і державний апарат займають таке положення у світовому порядку, що вони передусім домінують над іншими державами і націями. Як результат, вони отримують надприбутки й інші економічні, політичні та/або військові переваги з такого взаємозв’язку, що засновується на надексплуатації і пригніченні». [12]

Тому надважливо не дивитися не внутрішній розвиток Китаю і відношення між собою різних провінцій, не зосереджуватися тільки на цій або іншій рисі, а натомість аналізувати політичний, економічний і військовий розвиток Китаю в цілості, розглядати їхні відношення до світу, інших країн, інших Великих Держав.

Зі міжнародної точки зору ясно, що Китай відіграє провідну роль у світі. Це не держава, що політично, економічно або військово пригнічується іншими державами. Натомість вона сама грає панівну, гноблячу роль. Ми показували це у своїх роботах про Китай. Тут ми обмежимося тим, що покажемо панівну роль Китаю за допомогою кількох фактів і цифр.

Роль Китаю у капіталістичній світовій економіці

Незалежно від того, що внутрішня економіка Китаю розвинена нерівномірно, та що його продуктивність праці відстає від старих імперіалістичних сил на Заході, Китай тим не менш відіграє панівну роль у світовій економіці.

Згідно з останніми даними, Китай став провідною країною у світовому виробництві — серцем світового виробництва капіталістичної вартості. На 2019 рік йому належало 28,7% світового обсягу виробництва, а в 2020 ця частка вже зросла до 31,3%. США — на другому місці, з 16,8% (див. таблицю 1). Так само Китай став провідною економікою у світовому експорті і зараз майже на рівній позиції з США з імпорту (див. таблиці 2 і 3).

Таблиця 1. Топ-10 країн по частці у світовому обсязі виробництва в 2019 [13]

Таблиця 2. Частка США та Китаю у світовому експорті товарів, 2003 та 2020 роки [14]

Таблиця 3. Частка США та Китаю у світовому імпорті товарів, 2003 та 2020 роки [15]

Відстала економіка?

Деякі наші критики кажуть, що таке провідне положення не відображає повної картини, оскільки західні монополії надексплуатують китайських робітників, тобто хоч виробництво і знаходиться в Китаї, але надприбутки залишаються у кишенях американських, європейських або японських акціонерів. [16] Тим не менш, як ми показали у своїх роботах, хоч такий механізм і існує у певній мірі, але він не є панівною рисою у відносинах між Китаєм і світовою економікою.

Це можна ясно побачити у світлі стрімкого розвитку китайських монополій і китайських мільярдерів. Якби велика частина доданої вартості, створеної китайськими працівниками, потрапляла у кишені західної монополістичної буржуазії, то вона би залишалася і зростала у світовому рейтингу. Але все навпаки. Передусім саме китайська монополістична буржуазія отримує основну масу доданої вартості, створеної китайськими працівниками. Це стає вкрай очевидним з дійсних цифр провідних світових корпорацій, а також світових мільярдерів.

Як можна побачити на таблиці 4, Китай став провідною державою серед найбільших монополій у світі (за підрахунками Fortune Global 500). Те саме ми бачимо, якщо беремо світовий рейтинг мільярдерів (див. таблицю 5).

Таблиця 4. Топ-10 країн за рейтингом компаній Fortune Global 500 (2020) [17]

Таблиця 5. Китай і США за списком мільярдерів Hurun Global Rich List 2021 [18]

Товариш Естебан Меркатанте, як ми цитували вище, вказує на нерівний розвиток економіки Китаю. Це правда, але врешті-решт, вирішальним є питання, якщо взяти всі чинники до уваги, що є тотальністю цих елементів та їхніх відношень один до одного? Що є тотальність економічних відносин Китаю з іншими імперіалістичними силами?

Ми вже показали вище провідну роль Китаю у різних сферах капіталістичної світової економіки. Проте, як показує останній звіт UNIDO, Китай став не тільки сильною, але також і вкрай сучасною економікою у сфері сучасних технологій. Як показує таблиця 6, Китай стрімко розширив свій парк промислових роботів, що є однією з ключових сфер економічно-технологічної сили. Хоча частка промислових роботів Китаю в 2010 році становила всього 3,2%, за десять років вона підвищилася до 31%. Натомість частка так званих «індустріалізованих економік» (буржуазна економічна категорія для західних імперіалістичних держав) спала за той самий період з 95% до 63%. Як читачі можуть побачити з цієї таблиці, країни, які буржуазні економісти називають «Промислові економіки, що розвиваються, та нові промислові економіки», тобто напівколоніальні капіталістичні країни, що надексплуатуються імперіалістичними монополіями, володіють тільки незначною кількістю промислових роботів (приблизно 6% зараз).

Таблиця 6. Частка у загальному парку промислових роботів, 2010 і 2020 [19]

Це означає що зараз один лиш Китай має половину всіх промислових роботів, що мають всі західні імперіалістичні країни (США, Західна Європа, Японія, Південна Корея, Австралія тощо) разом узяті! Звідси логічно випливає, що Китай став провідною економікою світу з найбільшим числом промислових роботів!

І промислові роботи не є одиничним прикладом. Фактично, Китай став номером один або два у різних ключових галузях, що задають тенденції, як-от штучний інтелект, відновлювана енергія або медичні дослідження — і це лише кілька прикладів. [20] Для історичної аналогії: Китай пізно розквітає у нинішній стадії імперіалізму, як до цього Японія і Південна Корея, а також Німеччина наприкінці XIX і напочатку XX століття.

У підсумку, товариш Меркатанте правильно говорить, що сьогодні «ми досі маємо багато «Китаїв» усередині Китаю». Але для марксистів недостатньо вказати на різні риси феномену, що «з одного боку є це, а з іншого боку є протилежне». Щоб уникнути еклектичний підхід, ми маємо визначити сутність, головний панівний елемент — відсталі чи передові елементи капіталістичного розвитку Китаю? Чи відсталі елементи панують над передовими елементами, чи передові елементи панують над відсталими? Або, більш алегорично, чи місто домінує над селом, чи навпаки?

Геґель колись зазначив, що «істина буття — це сутність». [21] І, звісно, вирішальним питанням для нас є визначення сутності економіки Китаю. На наш погляд, не може бути сумнівів, що, незважаючи на всі нерівномірні риси, Китай не тільки є великою економікою, але також серед світових провідних країн в усіх значущих сферах, в тому числі сучасних технологій. Це країна, де панує монополістична буржуазія, яка тісно зв’язана зі сталіністсько-капіталістичним режимом та відіграє провідну роль у капіталістичній світовій економіці.

Військова і політична роль Китаю у світі

По військовій моці у Китаї також відбувся стрімкий процес наздоганяння. Як можна побачити з таблиць 7, 8 і 9, США були і залишаються найбільшою військовою міццю. Проте Росія не сильно відстає, а Китай наздоганяє. Військові витрати Пекіна за обсягом у світі на другому місці за США. Вони сильно перевищують витрати своїх сусідів і більші за витрати Індії, Росії, Японії, Південної Кореї і Тайваню на 2019 рік разом взяті. [22] Знаменитий Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (SIPRI) спостерігає: «Китайські витрати підіймалися 26 років підряд — найдовша серія безперервного зростання серед всіх країн у базі даних військових витрат SIPRI». [23]

Таблиця 7. Світові ядерні сили, 2020 [24]

Таблиця 8. США і Китай як лідери за обсягами військових витрат у світі [25]

Таблиця 9. Топ-10 експортери зброї у світі, 2016-2020 [26]

До цього додайте, що, згідно з останнім звітом Пентагону, Китай тепер володіє найбільшим флотом у світі: «КНР має чисельно найбільший флот у світі, із загальною бойовою силою у приблизно 255 кораблів і підводних човнів, включно з приблизно більше, ніж 145 основних надводних бойових кораблів. На 2020 рік, Військово-морський флот здебільшого складається із сучасних багатоцільових платформ». [27]

Звісно, цей розвиток має розглядатися у контексті. Поки чисельність бойової сили флоту США на початку 2020 року складала приблизно 293 кораблі, він сильно випереджає по ключовій метриці тоннажу, що означає, що флот США оперує набагато більшими бойовими кораблями, ніж Китай. Китайський флот наближається до 2 млн тон, тоді як флот США перебільшує 4,6 млн тон, згідно оцінці 2019 року Центру міжнародної морської безпеки. Але ця відмінність також пов’язана з різними бойовими завданнями: «Аналітики кажуть, що китайський флот є легшим частково через сильне зосередження на побудові сили для забезпечення регіональних сфер інтересів, що Пекін вважає китайськими суверенними водами, як-от Південнокитайське і Східнокитайське море. Американський флот оперує більшими суднами, як-от 11 авіаносців, задля проєціювання сили по всьому світу, а Китай не обов’язково потребує океанський флот прямо тут для перешкоджання доступу до Південнокитайського моря». [28]

Як результат свого економічного і військового зростання, Китай почав відігравати центральну роль у світовій політиці. Це відображається не тільки в тому, що це одна з п’яти країн в ООН з правом вето. Це також відображається у центральній ролі ініціативи «Один пояс, один шлях» — китайській версії Плану Маршалла, так би мовити. Як відомо, численні країни Півдня на всіх континентах приєдналися до цієї ініціативи. Проте в останні роки низка країн-членів Європейського Союзу також почали брати участь у цій ініціативі. Серед них не тільки всі східноєвропейські держави, але також і інші, як Італія, Австрія, Португалія, Греція і Кіпр. [29]

Далі, перетворення Китаю також відображається у тому, що всі капіталістичні уряди вважають Китай Великою Державою. Вашингтон визнав Пекін своїм головним суперником — що це, якщо не визнання Китаю своїм головним ворогом Великою Державою?! Коли імперіалістичні уряди Європейського Союзу обговорюють свою іноземну політику, їхніми головними проблемами є а) їхні відносини зі США та б) їхні відносини з Китаєм. Очевидно, імперіалізм у Китаї достатньо розвився, щоб Західні держави визнали його серйозним суперником!

У підсумку, стає зрозуміло, що Китай став провідною державою в кожному аспекті — у світовій економіці, міжнародній політиці, а також і у світовій гонитві озброєнь. Така сила безсумнівно є імперіалістичною державою.

III. Про нерівність і вразливість Китаю

Товариш Естебан Меркатанте, як цитувалося вище, вказує на нерівний характер Китаю, тобто про значні відмінності в економічному розвитку провінцій країни. Це, звісно, правильно. Загалом, можна сказати, що між багатими і бідними провінціями Китаю розвиток відрізняється приблизно як 3:1, якщо ми візьмемо як показник обсяг виробництва на душу населення. Для порівняння, така розбіжність між штатами у США не перевищує 2:1. [30]

З цього наш товариш доходить такого висновку: «хоч сьогодні ані Німеччина, ані Японія, ані будь-яка інша країна не має здатностей Китаю, щоб кинути виклик США, але вони і не мають такої вразливості». Нам такий висновок здається перебільшенням. Дозвольте нам пояснити.

Звісно, відмінності у внутрішньому розвитку Китаю є важливим чинником. І, безсумнівно, вони містять потенціал для нестабільності і вразливості. Проте, щоб судити вразливість країни, не достатньо розглянути положення її економічного розвитку. Також важливо взяти до уваги напрямок розвитку держави і політичного режиму, ідеологічну згуртованість суспільства тощо.

Ми повністю погоджуємося з товаришем стосовно того, що суспільство Китаю розривається суперечностями, і що режим мусить серйозно працювати, щоб контролювати і стримувати ці суперечності. Ми вважаємо, що в залежності від різних внутрішніх і міжнародних чинників, у Китаї міг би статися суспільний вибух і революційна криза у наступні кілька років.

Вразливість США і ЄС

Але, і це важливе «але», те саме стосується й інших імперіалістичних країн. Насправді, весь світ носить у собі (пре-)революційні і контрреволюційні зародки! [31] Подивіться на США: влітку 2020 року у найбільшій імперіалістичній державі відбулося народне повстання після вбивства Джорджа Флойда, що відкрило передреволюційну ситуацію. [32] Сьогодні одним із найбільш важливих питань, що обговорюється в усіх публікаціях буржуазного істеблішменту Америки, від New York Times і Washington Post до Wall Street Journal, — це загроза наближення громадянської війни. Багато хто боїться, що такий політичний і суспільний вибух може статися у 2024 році в контексті наступних президентських виборів. Керівний клас глибоко розколотий, робітничий клас і середні верстви в конвульсіях. Самі скажіть, чи США менш вразливі, ніж Китай?!

Або візьміть Європейський Союз. Давайте тут залишимо осторонь нинішні масові протести проти драконових заходів капіталістичних урядів під приводом пандемії. [33] Ми обмежимося твердженням, що ці події виражають нову стадію розриву відносин між капіталістичною державою і широкими верствами народних мас в Європі.

Але давайте візьмемо Європейський Союз як такий. Ми завжди наголошували, що європейська монополістична буржуазія має шанс відігравати провідну роль у світовій політиці і економіці тільки якщо просуватиметься у формуванні імперіалістичного пан’європейського державного апарату, тобто якщо створить свого роду європейську «над-державу». Якщо це їй не вдасться, вона не зможе кинути виклик іншим Великим Державам. Франція чи Німеччина самі по собі не суперники США, Китаю чи Росії. [34]

Також варто зазначити, що розрив у капіталістичному розвитку між багатими і бідними країнами-членами ЄС, якщо порівнювати з економічним випуском на душу населення, становить приблизно 3:1, не менше, ніж у Китаї. [35]

Як показав «Брексіт» (вихід Британії з ЄС), Європейський Союз як єдиний імперіалістичний блок також є вкрай вразливим. Так, він може розвивати і зміцнювати свої пан’європейські державні структури. Але це в жодному разі не гарантовано, як показують значні напруження між різними країнами-членами ЄС. Далі, ми бачимо, що деякі країни, наприклад у Східній Європі, сильно схиляються до США. Натомість є також інші країни, які приєдналися до ініціативи Китаю «Один пояс, один шлях» (наприклад, Італія), або які розвивають більш близькі економічні відносини з Росією (наприклад, газопровід Північний потік 2 Німеччини з Росією). Ми знову запитуємо, чи дійсно Європейський Союз менш вразливий, ніж Китай?!

У підсумку, ми погоджуємося з аргументом товариша Меркатанте в тому, що Китай є вразливим, як капіталістична держава і економіка. Але ми думаємо, що така крихкість існує також і в інших імперіалістичних регіонах.

IV. Тайванське питання у своєму історичному і геостратегічному контексті

Важливим питанням в аргументації товариша Меркатанте є посилання на неповний розвиток Китаю як імперіалістичної держави. Він вказує на відсутність військових баз закордоном (див. про це наступний розділ), а також тайванське питання. Він пише: «додамо також той факт, який з одного боку є «символічним», але є не менш важливим, а саме, що ми не говоримо про державу, яка має намір поставити під сумнів світове панування, водночас підтримуючи претензії на суверенітет Тайваню проти підтримки з боку американського імперіалізму, яку отримує про-незалежний уряд у Тайбеї. Ви, з якоїсь причини, вважаєте, що будь-який наступ Китаю на Тайвань буде частиною конфлікту між силами. Але те, що для Китаю це condicio sine qua non для отримання національної єдності, ще раз свідчить про суперечливу природу його статусу». Це принципове питання, оскільки, як ми побачимо далі, товариш Меркатанте вважає можливим зайняти бік Китаю у військовій конфронтації із США з приводу Тайваню.

Тут ми не будемо розглядати тактичні наслідки для революціонерів у такому сценарії (про це див. останні розділи цього есею). Натомість ми обговоримо деякі конкретні проблеми, що пов’язані з тайванським питанням. По-перше, необхідно розглядати тайванське питання з історичного аспекту. Тайвань був анексований династією Цін у 1683 році. Проте вона стикнулася з кількома повстаннями населення, яке вбачало в силах імперії окупантів. Найбільш важливим з них було так зване повстання Лінь Шуанвеня (1786–1788). Інше значне повстання відбулося у 1862-1864 рр під керівництвом Дай Ваньшена. [36]

У 1895 році острів опинився під окупацією молодого японського імперіалізму, який з часом нав’язав програму асиміляції, примушуючи населення приймати японські прізвища. Колоніальні хазяї зустріли опір протягом семи наступних років, а повстанці проголосили недовговічну «Республіку Тайвань». [37] Нарешті, Тайвань був визволений з нищівною поразкою Японської імперії у 1945 році.

Тим не менше Китайська громадянська війна між селянською армією Комуністичної партії Мао і силами під командуванням Гоміндан Чана Кайші принесли для острову важливі наслідки. Після того, як маоїстські сили перемогли Гоміндан на материковому Китаї, Чан Кайші відступив зі своїми прихильниками на Тайвань. Він оголосив себе правителем всього Китаю, а Тайбей — «військовою столицею». За допомогою американського імперіалізму, Чан Кайші жорстоко подавив опір комуністів і місцевого населення. Найбільш важливою подією, яка стала історичною датою для тайванського національного руху, став так званий «інцидент 2:28», який бере свою назву з дати початку, 28 лютого 1947 року. Це було стихійне народне повстання проти режиму Гоміндан із вимогою певної форми автономії або незалежності Тайваню. Війська Чан Кайші розбили повстання, вбивши від 18 000 до 28 000 людей за кілька тижнів (згідно дослідженню офіційної комісії у 1992 році). Ця різанина дозволила силам Гоміндан встановити прозахідну військову диктатуру, яка протрималася до кінця 1980-х рр.

Справжнє історичне коріння тайванського націоналізму

Одним із важливих наслідків відступу Чан Кайші на Тайвань стало те, що він не тільки переніс багато золотих резервів і резервів іноземної валюти Китаю на острів, але також і 2 мільйони людей — здебільшого солдатів, членів Гоміндан, а також інтелектуальну і бізнес-еліту. Ця група складала чверть загального населення, але повністю домінувала у державному апараті. Диктатура Гоміндан примушувала використовувати мандарин як офіційну державну мову, а тайванською не дозволялося розмовляти у школах і війську. Тільки через десятиліття тайванська культура почала толеруватися і корінним тайванським народам було дозволено займати провідні місця у державі.

Ми здійснили цей короткий історичний екскурс, тому що ми хотіли розвіяти міф, який поширювався китайським сталінізмом і його прихильниками, що Тайвань є частиною китайської нації, а що всі аргументи за автономію або незалежність Тайваню представляють тільки виправдання для антикитайської та проамериканської політики. Як ми показали, це зовсім не так. Ханьський шовінізм завжди був центральною рисою сталіністського режиму у Китаї, і від цього багато страждали національні меншини у Східному Туркестані, Тибеті та інших регіонах. [38] Коли Гоміндан встановив свою диктатуру за підтримки американського імперіалізму, вони не визнали жодної особливої тайванської національної ідентичності. Навіть навпаки, вони просували ханьський шовінізм, як і їхні сталіністські противники, та придушували корінне населення. А тому тайванський націоналізм і «сепаратизм» історично зовсім не були продуктами проамериканських сил.

Насправді, недавно Вашингтон почав підтримувати тайванські сепаратистські настрої. Цьому є дві причини. По-перше, тайванський націоналізм став панівною силою. Згідно недавно опублікованому огляду Центру вивчення виборів при Національному університеті Ченчі в Тайбеї, більшість населення відносить себе до тайванської національності і не підтримують з’єднання з материковим Китаєм. Більше, ніж 60% від 23 мільйонів населення острову ідентифікують себе виключно як тайванці, і тільки 2% як китайці, порівняно з 25% тридцять років тому. [39] Цей процес також відображається в тому, що Демократична прогресивна партія, буржуазна тайванська націоналістична партія, вигравала парламентські вибори у недавньому минулому вже кілька разів. [40]

По-друге, американський імперіалізм змінив свій підхід до Китаю приблизно десятиліття тому. Оскільки Пекін став Великою Державою, якій Вашингтон більше не міг диктувати свою політику, адміністрація США, починаючи з Обами (відомий «поворот до Азії»), змінила свій підхід до Тайваню. Покидаючи надію на вплив на політику Китаю, був прийнятий агресивний підхід підтримки прагнення Тайваню до незалежності задля послаблення Пекіну. Проте це не змінює того факту, що тайванський націоналізм має своє власне історичне коріння, яке не має нічого спільного з американським імперіалізмом, та який, фактично, тривалий час жорстоко придушувався проамериканською диктатурою Гоміндан.

Питання, підпорядковане міжімперіалістичній конкуренції

З усіх цих причин ми вважаємо, що у марксистів немає причин повторювати пропаганду Пекіна, що «об’єднання Китаю», тобто анексія Тайваню проти волі місцевого населення, є прогресивною вимогою.

Проте це не означає, що соціалісти мають «захищати Тайвань проти Китаю». Чому? Тому що тайванське питання стало проблемою, що підпорядкована суперництву між США і Китаєм. Ясно, що Тайвань існує як де-факто незалежна держава тільки через політичну і військову підтриму Вашингтона. Для США Тайвань це просто інструмент для послаблення свого китайського суперника. Тому марксисти відкидають реакційну західну пропаганду, що США допомагають Тайваню для «захисту демократії».

Насправді, і американський, і китайський імперіалізм хочуть контролювати острів з політичних, економічних і геостратегічних причин. Ханьський шовінізм став найбільш важливим ідеологічним стовпом сталіністсько-капіталістичного режиму, і, як наслідок, «з’єднання Тайваню» стало першорядною метою. Крім того, контроль над Тайванем необхідний для панування на Південнокитайському і Східнокитайському морях. Панування на цих морях, у свою чергу, є передумовою для контролю світу, бо цей регіон є найбільш важливим морехідним шляхом світової торгівлі. 60% світової морехідної торгівлі і більше ніж 22% загальної світової торгівлі проходить через Південнокитайське море. А тому цілком логічно, що і Пекін, і Вашингтон намагаються контролювати цей регіон. І для досягнення цього необхідний контроль над Тайванем.

Далі, є також і прямі економічні чинники, які змушують обидві сторони прагнути контролювати острів. Провідний виробник чипів на Тайвані, TSMC, один тільки відповідає за 54% світового ринку напівпровідників. До 90% напівпровідників, які використовують американські технологічні компанії, включно з Apple, Nvidia і Qualcomm, покладаються на тайванське виробництво. Тому будь-яка китайська атака на острів матиме руйнівні наслідки не тільки для самого Тайваню, але також, непрямо, і для американських корпорацій. А тому обидва табори мають дуже хороші економічні причини, щоб контролювати острів. [41]

Зазначимо мимохідь також, що у період Китайської громадянської війни до 1949 року і пізніше, коли США підтримували диктатуру Гоміндан, марксисти приймали різні підходи. Як довів наш рух, Китай став деформованою робітничою державою, тобто країною з планованою пост-капіталістичною економікою, але під політичним пануванням сталіністської бюрократії. [42]

Звісно, соціалісти мають захищати таку державу у будь-якій конфронтації з капіталістичною країною. Тому марксисти займали бік Китайської Народної Республіки у всіх конфронтаціях з тайванським режимом Гоміндан або американським імперіалізмом, наприклад під час громадянської війни, Першої і Другої криз у Тайванській протоці (1954-1955 і 1958 рр відповідно).

Проте ця ситуація різко змінилася разом з поразкою китайського робітничого класу у червні 1989 року (різанина на площі Тяньаньмень) і далі капіталістичною реставрацією на початку 1990-х років. [43] Тим більше вона змінилася, коли Китай став імперіалістичною Великою Державою на хвилі економічної кризи 2008-2009 років.

V. Китай — Велика Держава без імперіалістичних рис?

Тепер розглянемо інший важливий аргумент товариша Меркатанте. Цей аргумент можна підсумувати наступним чином. Китай є «імперіалістичною державою у будівництві», але ще не імперіалістична сила, адже їй бракує кількох важливих рис. А саме: брак військових баз закордоном, відсутність окупації інших країн, той факт, що конфлікт із США відбувається у сусідніх морях тощо. Процитуємо власні слова товариша: «З іншого боку, і це не найменше з питань, після Другої світової війни багато з імперіалістичних сил з обох військових таборів відтворили свій статус сил як частина системи альянсів, що змусило їх визнати підпорядковану позицію перед США. Сьогоднішній Китай, який з часів подорожі Ніксона десятиліттями підтримує привілейовані відносини зі США, опинився за межами системи альянсів, і в суперечності з нею, окрім місця Китаю в інститутах світового управління, таких як МВФ або Світовий банк, де він діє в інтересах світового капіталу. Я наголошую на категорії імперіалізму у будівництві, щоб вказати, як і інші вчені по Китаю, що Китай знаходиться на ранній стадії імперіалістичного розвитку. Погодьмося, що Китай досі не проявляв себе як окупаційна сила за межами власної території (хоча в її межах він жорстко реагує на будь-які вимоги пригноблених народів), а утвердження його домінування над іншими націями, особливо за межами його кордонів, здійснюється за допомогою економічних інструментів, таких як інвестиції в межах ініціативи «Один пояс, один шлях», двосторонні кредити тощо. Він не має мережі військових баз за кордоном, а більша частина його збройних сил задіяна в прикордонних конфліктах. Звісно, ​​варто визнати, що для багатьох імперіалістичних держав деякі з цих речей також не є характерними; проте через НАТО навіть слабші у військовому плані країни ЄС набагато активніше втручаються у справи залежних і напівколоніальних країн, ніж це робить Китай».

Нам здається, що цей товариш, хоч і вказує правильно на кілька важливих рис, не приймає до уваги інші, не менш важливі риси. Дозвольте нам прояснити.

Справді, наразі Китай має лише одну військову базу — у Джибуті, а також розміщує війська в Південному Судані. Безперечно, він прагне розширити свою присутність за кордоном, проте це поки що плани на майбутнє. Так само вірно й те, що Китай не окупує інші країни, а основна частина його військових сил зосереджена на прикордонних конфліктах.

Всі ці риси вказують на дуже важливі характеристики Китаю як Великої Держави: це імперіалістична держава, що виникла пізно. Коли Китай перетворився на імперіалістичну силу приблизно десять років тому, увесь світ уже був поділений на різні сфери впливу, інші держави володіли сильним військом і проводили іноземні військові операції тощо. Так само традиційні імперіалістичні світові економічні інститути, як ВМФ і Світовий банк вже були в руках американських і європейських імперіалістів.

У політичній, фінансовій і економічній сферах Китаю вже вдалося посунути західне панування. Його ініціатива «Один пояс, один шлях» дозволяє Пекіну отримати ключовий економічний і політичний вплив на кілька країн. Його контроль над Азійським банком інфраструктурних інвестицій (цей інститут включає 105 країн-членів), а також над своїми власними двосторонніми фінансовими операціями фактично поклав край багаторічній гегемонії МВФ і Світового банку. До того ж, Китай панує у недавно сформованому Всебічному регіональному економічному партнерстві (ВРЕП), яке включає 15 східноазійських і океанських держав. ВРЕП нині є найбільшим у світі торговим блоком, який представляє приблизно 30% світового ВВП. По цитаті UNCTAD, цей блок «має стати (…) новим центром тяжіння для світової торгівлі». [44]

Як вказує товариш Меркатанте, Китай не проводить іноземні військові операції. Але інші імперіалістичні держави також не мали зовнішніх військових операцій (Німеччина з 1945 до кінця 1990), а Японія і сьогодні. Товариш може заперечити, що ці країни були частиною західної системи військових альянсів на чолі з США. Але ми бачили подібний розвиток подій також перед Другою світовою війною. Німеччина і США, пізні імперіалістичні держави, мали лише декілька військових операцій закордоном і окупували тільки декілька інших країн до 1914 року. [45] Обидві держави мали тільки декілька колоній (Німеччина в Африці, і США на Кубі, Пуерто-Рико, Філіппіни і інші). Але їхній світовий вплив як імперіалістичних держав не був наслідком одних тільки їхніх іноземних військових операцій або окупації інших країн. Німеччина після 1919 і до 1938 року не мала зовнішніх колоній чи операцій.

Останній приклад також цікавий тому, що товариш Меркатанте вносить думку, що Китай не є імперіалістичною державою бо не досяг національного возз’єднання. Проте якщо ми подивимося на інші приклади, ми побачимо, що це не є унікальною рисою Китаю. Німеччина, у період після Версальського договору 1919 року і до кінця 1930-х років була вимушена відмовитися від контролю над декількома територіями, які тривалий час були частинами її імперії (наприклад, Рейнланд, Верхня Сілезія, Саар та інші). Подібний процес відбувся після 1945 року, коли великі частини німецьких територій були анексовані іншими країнами, а німецьке населення вигнане. Така ситуація залишається і сьогодні. Так само Росія окупувала чотири найпівденніші Курильські острови після Другої світової війни і досі зберігає над ними контроль — незважаючи на рішучий протест Японії.

Ключова роль Східної і Південно-Східної Азії

Товариш Меркатанте вказує на оборонний або «слабкий» характер Китаю, оскільки він не тільки не має колоній, але навіть змушений зосереджувати свої військові операції на сусідніх морях. Формально цей аргумент є правильним. Але він пропускає ключовий пункт, без якого, на нашу думку, неможливо зрозуміти роль Китаю у світовій політиці, і, кажучи ширше, всієї світової ситуації як такої.

Цим пунктом є те, що протягом останніх двох десятиліть Азія, а точніше Східна Азія, Південно-східна Азія і Південна Азія, стали найважливішими регіонами для світового капіталістичного утворення вартості. А тому, хоч це і правда, що Китай оперує своїми військами здебільшого у Азійсько-тихоокеанському регіоні, але це означає, що Китай прагне домінувати в найважливішому регіоні світової економіки.

Ми вже можемо побачити ознаку цього, якщо подивимося на регіональні частки світового ВВП, хоч це і менш точна міра оцінки економічної ваги країн, оскільки вона включає також і невиробничі та спекулятивні сектори економіки. І все ж, як ми бачимо з таблиці 10, Східна Азія (без Китаю!), Південно-східна Азія і Південна Азія мають спільний ВВП більший за ВВП Африки, Латинської Америки, Близького Сходу, Східної Європи і Центральної Азії взяті разом.

Таблиця 10. Регіональні частки світового ВВП у 2019 році, ринкові обмінні курси [46]

Проте справжня вага Азії стає більш ясною, якщо ми подивимося на регіональну частку світового виробництва, тобто сектор, який створює більшість капіталістичної вартості. На сьогодні Азія забезпечує понад половину світового обсягу виробництва у переробній промисловості. Як ми можемо побачити у таблиці 11, одні лиш Китай, Японія, Південна Корея і Південно-східні азійські країни ASEAN разом мають світовий промисловий випуск у 38,5%.

«Останні статистичні дані ООН показують, що промислова додана вартість Азії помітно зросла з 2,7 трлн доларів у 2000 році до 9,4 трлн доларів у 2019 році, із середнім річним номінальним зростанням у 6,7%. У цей період частка Азії світової промислової доданої вартості піднялася з 35,9% до 50,9%, для порівняння з падінням в США і Західній Європі. Зокрема, частка Китаю стрибнула з 6,4% до 24,9%, а частка ASEAN також піднялася з 2,8% до 4,8%. Частка Японії впала, адже промислова діяльність країни була перенесена у дешевші виробничі місця в Азії і за її межами. З точки зору ВРЕП, 15 членів мають спільну частку у 40,2% у 2019 році, порівняно з 29,4% у 2000 році. Подальша лібералізація під ВРЕП націлена поглибити цей розвиток у наступне десятиліття». [47]

Таблиця 11. Регіональні частки світової промислової доданої вартості в 2019 році [48]

Ці цифри безсумнівно доводять, що даний регіон — Східна Азія, Південна Азія і Південно-східна Азія — став центром світового капіталістичного виробництва і торгівлі. Якщо сказати відвертіше: вплив США і численних американських військових баз на всіх континентах не є настільки вирішальним, як багато людей думають. Якщо Східна і Південно-східна Азія (без Китаю) мають більший випуск, ніж усі інші не-імперіалістичні регіони у світі разом узяті, то питання світового панування вирішується перш за все не в Європі, Африці, Латинській Америці чи на Близькому Сході. Воно вирішується на азійському континенті.

Тому боротьба Китаю за панування у сусідніх регіонах об’єктивно не тільки оборонна боротьба. Вона автоматично з вищенаведених причин також є боротьба за світове панування. Те саме стосується США. Звісно, їхній «поворот до Азії» відображає імперіалістичну агресивність. Але водночас не може бути сумнівів: якщо Вашингтон програє Азію Китаю, його провідна роль у світі закінчиться. Загубить Азію і кінець гри!

VI. Чи можна уникнути розвитку Китаю як імперіалістичної держави?

Іншою цікавою думкою товариша Меркатанте є його заява, що імперіалістичного розвитку Китаю можна уникнути: «Я думаю, що ми досі спостерігаємо перетворення китайської держави на імперіалістичну державу, що її перетинають численні внутрішні суперечності, які, як я вказував у своїх статтях, можуть зірвати це перетворення, а тому не буде правильним приймати це як довершений процес. У дискусіях початку двадцятого століття характеристика держав як імперіалістів не залишала місця для сумнівів про войовничий і грабіжницький характер, які відкрито проявляли ці держави, та їхні здатності їх проявляти були не «в будівництві», а повністю завершеними».

Ми вважаємо, що це не так. Звісно, Китай, як капіталістична країна, розривається різного роду суперечностями, які типові для авторитарного класового суспільства. Але поки китайському робітничому класу не вдасться повалити сталіністсько-капіталістичний керівний клас, Китай залишатиметься сильною капіталістичною, тобто імперіалістичною державою. Є тільки одна можливість, яка могла би, звісно, знищити імперіалістичний характер Китаю: вирішальна поразка у великій війні, що призвела би до знищення акціонерського капіталу та економічної інфраструктури країни.

Такий розвиток подій не просто теоретична, а цілком конкретна можливість. Як ми неодноразово вказували, США і Китай неминуче рухаються у напрямку військової конфронтації. Провідні фігури Пентагону оцінюють, що війна між двома Великими Державами може статися до 2024 або 2026 року. [49] Це не означає, що така конфронтація автоматично призведе до Третьої світової війни. Така війна може мати обмежений характер, а світова війна може статися далі в майбутньому.

Ми бачили подібний сценарій, хоч технологічно і на менш розвиненому рівні, коли західні імперіалістичні держави нанесли поразку Німеччині у Першій світовій війні, та наклали драконівські умови миру на неї через Версальський договір. У той час Ленін і Комуністичний Інтернаціонал схилялися до того погляду, що Німеччина більше не є імперіалістичною країною, натомість ставши напівколоніальною країною. [50] Можна сперечатися, чи мали рацію комуністи з цього питання, і я розумію, що це питання досі обговорюється серед комуністів (я особисто схиляюся до того, що Німеччина дійсно не може розглядатися як імперіаліст у роки 1919-1923). Але ми тут не обговорюємо цю історичну проблему, а наводимо приклад з минулого, щоб показати, що можливість такого перетворення з імперіалістичної на не-імперіалістичну країну ніяк не можна виключати. Але це не відбувається просто так, а потребує поразки такої держави у великій війні.

VII. Китай, імперіалістичні війни і революційна тактика

Ми закінчимо цей есей обговоренням проблеми революційної тактики. Як ми вже показували в обговоренні з товаришем Меркатанте, ми вважаємо, що питання класового характеру Китаю не тільки є важливим теоретичним питанням, але також і цілком практичним і політичним питанням. З усіх вищезгаданих причин, суперництво між Великими Державами, і зокрема конфлікт між США і Китаєм, став ключовою віссю світової політичної обстановки. На даний момент цей конфлікт набуває форми санкцій, торгівельних воєн, військових погроз і провокацій, дипломатичних маневрів, «патріотичних» ідеологічних кампаній тощо. Враховуючи політичний і економічний занепад капіталістичного світового порядку, ці конфлікти без сумнівів загострюються і рано чи пізно призведуть до воєн між Великими Державами.

РКМТ завжди наполягала, що обов’язком марксистів сьогодні є навчати і організовувати авангард робітників на основі послідовної антиімперіалістичної позиції. Це означає, що соціалісти мають протистояти всім Великим Державам, відкинути всі форми шовіністичної агресії і кампаній, всі форми мілітаризму, всі форми ідеологічних кампаній на користь одного чи іншого імперіалістичного табору і так далі. У випадку війни, як зазначалося вище, соціалісти мають зайняти революційну поразницьку позицію проти всіх імперіалістичних держав та намагатися використовувати обставини військових умов для праці у напрямку повалення імперіалістичних урядів та їхніх союзників.

Дуже слабкі сторони позиції товариша Меркатанте та його товаришів з PTS/FT, на наш погляд, у тому, що вони не займають таку позицію. Навіть навпаки, наш товариш, у його останній роботі, прямо залишає двері відчиненими для того, щоб він і його організація могли зайняти позицію захисту Китаю у конфлікті з США: «Стосовно військових сценаріїв, хоч можливі і ті конфлікти, на які ви вказуєте, але я вважаю, що тип війни, про яку йде мова, потребує розгляду більше елементів, таких як тип альянсів, що сформуються. Я погоджуюся у попередженні проти шовіністичних тенденцій і підготовок керівного класу, як у Китаї, так і в США, які представляють будь-яку сутичку як «захист» — «захист нації проти зовнішньої агресії» для перших, чи «захист демократії» для других, як вони показували на клоунській конференції за демократію, де Тайбей був одним із великих гостей США. Але разом із цим попередженням і визнанням, що вірогідно відбудеться бурхлива пожежа, де правильною позицією буде виступити за поразку обох боків, я вважаю, що це остаточно не може бути визначено апріорі, а натомість конкретним аналізом конкретної ситуації».

На наш погляд, такому підходу бракує ясності, і він не здатний підготувати робітничий авангард до великої конфронтації між імперіалістичними силами. Насправді, наш товариш думає, що конфлікт між США і Китаєм через Тайвань є, з боку Пекіна, «condicio sine qua non для досягнення національної єдності». І хоч він і не каже це відкрито, але нам здається, що він і його товариші з PTS/FT зайняли би бік Китаю у такому конфлікті через Тайвань.

Військова конфронтація через Тайвань: найбільш вірогідний військовий сценарій

Для соціалістів необхідно саме по собі висловити чітку позицію з питання війни через Тайвань. Очевидно, що Тайвань вже зараз є одним із ключових питань світової політики і у наступні роки стане ще важливіше. Як кажуть британці, це «надійно, як Банк Англії». Як зазначено вище, причини цьому політичні, економічні і також геостратегічні.

З точки зору режиму у Пекіні, Тайвань грає центральну роль у «великому омолодженні китайської нації» (Сі). Патріотичні кампанії за повернення острову є найкращим способом згуртувати великі верстви китайського населення навколо режиму. Контроль над малим, ненаселеним островом (і часто навіть штучно створеним) у Південнокитайському морі є набагато менш привабливим політичним закликом. Це, звісно, також означає, що досягнення мети «возз’єднання батьківщини» стає condicio sine qua non для режиму Сі. Нездатність завоювати Тайвань у наступні роки призведе до того, що Сі загубить свою ідеологічну легітимність і це, скоріше за все, означатиме початок його падіння.

Американський імперіалізм також має сильний ідеологічний інтерес в тайванському питанні. Вашингтон здатен продати свою ідеологічну кампанію із «захисту демократії», коли звертається до острову з 23 млн населення. Це є причиною, чому, принаймні в очах проімперіалістичних верств внутрішньої аудиторії, можна виправдати відправку американських бойових кораблів до китайських кордонів і розпалення війни з ним. Набагато менш привабливо, навіть для патріотичних буржуа і середніх верств, «захищати демократію» у війні за якісь непридатні до життя камінці у морі.

Далі, як ми зазначали вище, Тайвань є надзвичайно важливим з економічної і геостратегічної сторони для обох таборів. Для Китаю завоювання Тайваню відкриває шлях до Тихого Океану. Для США Тайвань є «непотоплюваним авіаносцем» для стримання свого головного суперника. Додайте до цього провідну роль Тайваню у кількох сферах виробництва комп’ютерів.

Всі ці чинники ставлять тайванське питання у центр міжімперіалістичного суперництва США і Китаю. Для соціалістів неприпустимо не займати просто зараз чітку і однозначну позицію з цього питання. Задачею є навчання робітничого авангарду про природу цього конфлікту, про дійсні класові інтереси всіх сторін, про необхідний підхід до питання санкцій, торгівельних воєн, військових конфліктів, ідеологічних кампаній тощо.

Ми у РКМТ вважаємо вкрай необхідним чітко заявити, що соціалісти не мають підтримати ані західний, ані китайський імперіалістичний табір. Вони мають протистояти як західній імперіалістичній пропагандистській брехні про «захист Тайваню і його демократії», так і китайській імперіалістичній пропагандистській брехні про «возз’єднання батьківщини». Фундаментальна опозиція проти всіх форм економічної, дипломатичної і військової агресії обох таборів — це має бути єдиною легітимною програмою послідовних антиімперіалістів!

Що сценарій потенційної війни означав би для соціалістів?

На жаль, товариші з PTS/FT не мають такої чіткої позиції. Їхній підхід, по суті, це «давайте почекаємо і побачимо. Ми будемо розвивати свою тактику, коли побачимо конкретну природу війни (тобто, коли вона вже почнеться)». На наш погляд такий підхід є дуже серйозною помилкою.

Уявіть, як може початися війна через Тайвань. 20 січня, наприклад, Народно-визвольна армія Китаю (НВАК), згідно державній новинній агенції, «вигнала американський бойовий корабель, який порушив китайські територіальні води у Південнокитайському морі. (...) У четвер, есмінець із керованими ракетами USS Benfold незаконно увійшов у територіальні води Китаю біля Парасельських островів, без дозволу китайського уряду, як заявив сьогодні Старший полковник Тянь Цзюньлі, речник Південного командування театру військових дій НВАК». [51]

Це був перший раз, коли НВАК зробила подібний крок. Він не закінчився військовою конфронтацією. Мабуть не закінчиться і наступного разу. Але рано чи пізно такі конфлікти призведуть до перестрілки та матеріальних і людських втрат. Оскільки жодна сторона не може відступити, з вищезгаданих причин, такі конфронтації рано чи пізно призведуть до навколовоєнного сценарію, та, врешті-решт, до війни. У недалекому майбутньому ми можемо стикнутися зі сценарієм, подібним Карибській кризі у жовтні 1962 року, коли США і Радянський Союз на піку Холодної війни тісно підійшли до ядерного конфлікту. Якщо подібна ситуація виникне у Південнокитайському морі, «світ завмре».

Товариші з PTS/FT націлені почати здійснювати «конкретний аналіз конкретної ситуації» тільки посеред таких драматичних подій? Тоді вже буде занадто пізно. Така ситуація буде бентежливою, повною суперечливих даних і народ буде паралізований небезпекою повномасштабної війни. Ми розуміємо, що марксисти — не майстри передбачення за допомогою кришталевої кулі, що є конфлікти і класові змагання, які можуть розвиватися непередбачувано. Проте розпалювання війни між Китаєм і США через Тайвань наростає вже роками, і така війна не стала би несподіванкою.

Згадайте просто трагічні дні липня 1914 року, коли керівництво Другого Інтернаціоналу виявилося збентеженим і безпорадним, коли Великі Держави мобілізували свої війська і маячила повномасштабна війна. Звісно, праві ревізіоністські сили стали соціал-шовіністичними захисниками своїх імперіалістичних батьківщин, і їм було байдуже на конкретні умови того, як розвивалася криза. Але центр — разом з Гуґо Гаазе, Карлом Каутським, Жаном Жоресом, Едуаром Ваяном і іншими — складався з соціалістів, які щиро протистояли імперіалістичній війні. Але вони не мали чіткого розуміння ані класового характеру війни, ані критерію для побудови правильної програми і тактики тощо. Як наслідок, вони піддалися шовіністичному тиску керівного класу і народної думки і, врешті-решт, неохоче приєдналися до табору соціал-шовіністів, проти своїх початкових щирих намірів. [52]

В одній зі своїх останніх статей перед смертю Ленін наголошував, виводячи урок з 1914 року, на складностях для революціонерів на початку повномасштабної війни: «Треба пояснити людям реальну обстановку того, яка велика таємниця, в якій війна народжується, і яка безпорадна звичайна організація робітників, хоч би вона й називала себе революційною, перед лицем війни, що справді насувається. Треба пояснити людям з усією конкретністю ще і ще раз, як стояла справа під час останньої війни і чому вона не могла стояти інакше. Треба пояснити, особливо, значення тієї обставини, що «захист вітчизни» стає неминучим питанням, яке величезна більшість трудящих буде неминуче розв’язувати на користь своїй буржуазії. Тому роз’яснення питання про «захист вітчизни», по-перше; по-друге, в зв’язку з цим, роз’яснення питання про «поразництво» і, нарешті, роз’яснення єдино можливого способу боротьби проти війни, саме збереження і утворення нелегальної організації для тривалої роботи проти війни всіх революціонерів, які беруть участь у війні, — все це треба висувати на перший план». [53]

Така порада не загубила свою актуальність для революціонерів і сьогодні, бо ми можемо знову почути бойові барабани імперіалізму і шовіністичну пропаганду! Загострення навколо Тайваню, аж до повномасштабної війни, може дати поштовх значним зрушенням і обов’язково це зробить, і створить сили в історії, які будуть надзвичайно тиснути на марксистів. Вхід в таку ситуацію без підготовки означає ризикувати зигзагами, що призведуть до поразки.

На нашу думку, нема причин, чому товариші PTS/FT не мали би чітко і відверто заявити, яку позицію вони би зайняли у військовій конфронтації між США і Китаєм стосовно Тайваню. Класові інтереси обох таборів, питання на кону, все це достатньо ясно. Якщо товариші вважають Китай не імперіалістичною силою «поки що», та якщо вони вважають Тайвань законною частиною китайської держави, то просто логічно, якщо вони стануть на бік Китаю в такому конфлікті. Звісно, ми не намагаємося підштовхнути товаришів до цієї позиції! На нашу думку, це означало би по суті підтримку однієї з Великих Держав, тобто, така політика представляла би форму прокитайського соціал-імперіалізму. [54] Але ми думаємо, що для товаришів не може бути виправдання за їхнє обмеження алгебраїчними формулюваннями і «конкретним аналізом конкретної ситуації» у майбутньому, коли вибухне така війна.

Такий підхід може залишити робітничий авангард тільки збентеженим і непідготованим. Буде вже пізно починати випрацьовувати «конкретний аналіз конкретної ситуації» тільки після початку війни. Марксисти мають думати і планувати заздалегідь. Вони мають допомагати робітничому авангарду політично, ідеологічно і практично підготуватися для такої війни, яка, насправді, є неминучою, якщо пролетаріату не вдасться вчасно повалити світовий імперіалізм.

Класові інтереси є вирішальним питанням!

Для марксистів вирішальною проблемою є не те, де конкретно відбудеться війна. Це не є і формальною проблемою дискусії. І не важливо, яка сторона здійснить перший постріл. Ленін і Комуністичний Інтернаціонал, а пізніше Четвертий Інтернаціонал Троцького, завжди захищали те, що вирішальною проблемою у визначенні характеру війни є класовий характер сил, що беруть участь. У конфлікті між (напів-)колоніальним народом і імперіалістичною державою, марксисти займають бік перших (ми залишаємо осторонь сценарій, де така країна діє як проксі для іншої імперіалістичної держави). У конфліктах між імперіалістичними Великими Державами, соціалісти не можуть підтримати жодну із сторін у жодних умовах — незалежно від того, де почнеться війна та який її привід!

Більшовики були однозначні в цьому питанні. У резолюції, яку прийняла відома Бернська Конференція наприкінці лютого і на початку березня 1915 року, яка допомогла партії сформулювати свою тактику в імперіалістичній війні, російські революціонери заявили: «Питання того, яка група завдасть першого військового удару чи перша оголосить війну, не має значення при визначенні тактики соціалістів. Фразочки обох сторін про захист вітчизни, опір ворожій навалі, захисну війну і подібне не є нічим іншим, як обманом народу». [55]

Ленін і Зінов’єв, лідери більшовиків у вигнанні під час Першої світової війни, вибудували марксистський підхід дуже ясно у своїй великій роботі «Соціалізм і війна»: «Епоха 1789-1871 рр залишила глибокі сліди і революційні спогади. До повалення феодалізму, абсолютизму і чужонаціонального гніту не могло бути й мови про розвиток пролетарської боротьби за соціалізм. Говорячи про законність «оборонної» війни щодо воєн такої епохи, соціалісти завжди мали на увазі саме згадані цілі, які зводяться до революції проти середньовіччя і кріпосництва. Соціалісти завжди розуміли під «оборонною» війною «справедливу» в цьому значенні війну (В. Лібкнехт одного разу так і висловився). Тільки в цьому значенні соціалісти визнавали і визнають зараз законність, прогресивність, справедливість «захисту вітчизни» або «оборонної» війни. Наприклад, якби завтра Марокко оголосило війну Франції, Індія — Англії, Персія або Китай — Росії і т. п., це були б «справедливі», «оборонні» війни, незалежно від того, хто перший напав, і кожний соціаліст співчував би перемозі гноблених, залежних, неповноправних держав проти гнобительських, рабовласницьких, грабіжницьких «великих» держав. Але уявіть собі, що рабовласник, який має 100 рабів, воює з рабовласником, який має 200 рабів, за більш «справедливий» переділ рабів. Ясно, що застосування до подібного випадку поняття «оборонної» війни або «захисту вітчизни» було б історичною фальшю і практично просто обманом простонароддя, міщанства, темного люду спритними рабовласниками. Саме так і обманює народи за допомогою «національної» ідеології і поняття захисту вітчизни теперішня, імперіалістична буржуазія в сучасній війні між рабовласниками за зміцнення й посилення рабства». [56]

Вирішальним питанням у визначенні характеру війни є класовий характер учасників та їхні відповідні класові інтереси. Тому ясний аналіз класового характеру Китаю — чи є він імперіалістичною державою чи ні («поки що») — є передумовою, щоб зайняти правильну позицію у будь-якій конфронтації. Троцький також наголошував на необхідності для марксистів робити такий ясний аналіз у програмному маніфесті, опублікованому в 1940 році, після початку Другої світової війни: «Навчати робітників правильно розуміти класовий характер держави імперіалістичної, колоніальної, робітничої — і взаємних відносин між ними, а також внутрішні суперечності кожної з них, дозволяє робітникам робити правильні практичні висновки із ситуації». [57]

На наш погляд, для соціалістів є вирішальним покінчити з сумнівами і браком ясності. Неправильно розглядати Китай як «поки що не» імперіалістичну державу. Ні, вона вже є Великою Державою. Такий аналіз є передумовою навчання і підготовки робітничого авангарду у послідовному антиімперіалістичному дусі. Жодної підтримки будь-якому з імперіалістичних таборів — за жодних умов! РКМТ підсумував цю програму у лозунгу: Робітники і пригноблені: Боріться з усіма Великими Державами на Сході і Заході!

Незалежно від наших розбіжностей з товаришем Меркатанте і PTS/FT, ми вважаємо цю дискусію вкрай важливою і плідною. Насправді, центральне місце у суперництві між США і Китаєм у сучасній світовій політичній ситуації робить продовження такої дискусії найнагальнішою потребою для марксистів!

Примітки

[1] РКМТ неодноразово розглядала міжімперіалістичну боротьбу Великих Держав. Див. напр. RCIT: World Perspectives 2021-22: Entering a Pre-Revolutionary Global Situation, 22 August 2021, https://www.thecommunists.net/theory/world-perspectives-2021-22/; також нашу книжку Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. The Factors behind the Accelerating Rivalry between the U.S., China, Russia, EU and Japan. A Critique of the Left’s Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; див. також наступні дві брошури того ж автору: “A Really Good Quarrel”. US-China Alaska Meeting: The Inter-Imperialist Cold War Continues, 23 March 2021, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/us-china-alaska-meeting-shows-continuation-of-inter-imperialist-cold-war/; Servants of Two Masters. Stalinism and the New Cold War between Imperialist Great Powers in East and West, 10 July 2021, https://www.thecommunists.net/theory/servants-of-two-masters-stalinism-and-new-cold-war/; ще більше робіт з цієї теми див. на підсторінках: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/ і https://www.thecommunists.net/worldwide/global/collection-of-articles-on-the-global-trade-war/.

[2] РКМТ публікувала численні документи про капіталізм у Китаї та його перетворення у Велику Державу. Див. про це напр. наступні роботи: Michael Pröbsting: Chinese Imperialism and the World Economy, an essay published in the second edition of The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism (edited by Immanuel Ness and Zak Cope), Palgrave Macmillan, Cham, 2020, https://link.springer.com/referenceworkentry/10.1007%2F978-3-319-91206-6_179-1; China‘s transformation into an imperialist power. A study of the economic, political and military aspects of China as a Great Power (2012), in: Revolutionary Communism No. 4, http://www.thecommunists.net/publications/revcom-number-4; China’s Emergence as an Imperialist Power (Article in the US journal 'New Politics'), in: “New Politics”, Summer 2014 (Vol:XV-1, Whole #: 57); How is it possible that some Marxists still Doubt that China has Become Capitalist? (A Critique of the PTS/FT), An analysis of the capitalist character of China’s State-Owned Enterprises and its political consequences, 18 September 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism-2/; Unable to See the Wood for the Trees (PTS/FT and China). Eclectic empiricism and the failure of the PTS/FT to recognize the imperialist character of China, 13 August 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism/.

[3] Для нашого програмного підходу до міжімперіалістичних конфліктів див. напр. RCIT: Theses on Revolutionary Defeatism in Imperialist States, 8 September 2018, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-revolutionary-defeatism-in-imperialist-states/; див. також глави XVI до XX у вищезгаданій книжці Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. Див. також німецькомовне есе того самого автору: Lenin, die Bolschewiki und ihr Kampf gegen den imperialistischen Krieg. „Umwandlung des imperialistischen Krieges in den Bürgerkrieg“, https://www.thecommunists.net/home/deutsch/lenin-und-der-imperialistische-krieg/

[4] Деякі роботи Естебана Меркатанте про Китай можна прочитати іспанською мовою (https://www.laizquierdadiario.com/Esteban-Mercatante) і також англійською мовою (див. напр. https://www.leftvoice.org/china-and-imperialism-elements-of-the-debate/ і https://www.leftvoice.org/a-tour-of-views-on-chinas-relationship-to-imperialism/). Його остання книга це “El imperialismo en tiempos de desorden mundial.” (https://www.laizquierdadiario.com/El-imperialismo-en-tiempos-de-desorden-mundial)

[5] Дискусія між двома частково спочатку велася на Marxmail list (можна тут прочитати), і пізніше у формі прямого діалогу. PTS переклали і опублікували цю пряму дискусію на вебсайті у секції “Ideas de Izquierda”. Її можна прочитати тут: https://www.laizquierdadiario.com/El-caracter-de-China-y-sus-consecuencias-para-la-politica-revolucionaria. Текст також був перекладений португальською і опублікований на вебсайті бразильських товаришів PTS (http://www.esquerdadiario.com.br/O-carater-da-China-e-suas-consequencias-para-a-politica-revolucionaria). РКМТ також опублікував цю дискусію на вебсайті англійською мовою, а також іспанською і португальською мовами (див. https://www.thecommunists.net/theory/debate-on-capitalism-in-china/). Всі цитати Естебана взяті з цієї дискусії, якщо не зазначено інакше.

[6] Georg Wilhelm Friedrich Hegel: Die Naturphilosophie. Einleitung; in: Enzyklopädie der philosophischen Wissenschaften, Teil I, Werke 8, Frankfurt a. M. 1986, p. 284. (наш переклад). Так само у «Науці Логіці» Геґель писав: «Надзвичайно важливо усвідомити й пам’ятати про цю природу рефлексивних визначень, які ми щойно розглянули, а саме: що їхня істинність полягає виключно в їхньому відношенні одне до одного, і що, отже, кожне з них у самому своєму понятті містить інше; без цього розуміння у філософії неможливо зробити жодного справжнього кроку». (Georg Wilhelm Friedrich Hegel: Science of Logic, George Allen & Unwin, Ltd, New York 1969, p. 438)

[7] Karl Marx: Grundrisse [Outlines of the Critique of Political Economy (Rough Draft of 1857-58)]; in: MECW 28, pp. 37-38

[8] V.I.Lenin: Conspectus of Hegel’s Science of Logic (1914); in: Collected Works Vol. 38, pp. 157-158

[9] Abram Deborin: Lenin als revolutionärer Dialektiker (1925); in: Nikolai Bucharin/Abram Deborin: Kontroversen über dialektischen und mechanistischen Materialismus, Frankfurt a.M. 1974, p. 136 [our translation]

[10] Georg Lukács: The Marxism of Rosa Luxemburg, in: History and Class Consciousness: Studies in Marxist Dialectics (1923), The MIT Press, Cambridge 1971, p. 27

[11] V. I. Lenin: Conspectus of Hegel’s Science of Logic (1914); in: Collected Works Vol. 38, p. 220

[12] Див. про це напр. вищезгадану книжку Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry, p. 51; див. також від того ж автора іншу книжку: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/; Semi-Colonial Intermediate Powers and the Theory of Sub-Imperialism. A contribution to an ongoing debate amongst Marxists and a proposal to tackle a theoretical problem, 1 August 2019, https://www.thecommunists.net/theory/semi-colonial-intermediate-powers-and-the-theory-of-sub-imperialism/

[13] Felix Richter: These are the top 10 manufacturing countries in the world, World Economic Forum, 25.2.2020, https://www.weforum.org/agenda/2020/02/countries-manufacturing-trade-exports-economics/; випуск рахується у доданій вартості у сучасних доларах США. Цифри про Китай у 2020 році взяті з United Nations Industrial Development Organization: Industrial Development Report 2022. The Future of Industrialization in a Post-Pandemic World, Vienna 2021, p. 111

[14] WTO: World Trade Statistical Review 2021, p. 56

[15] WTO: World Trade Statistical Review 2021, p. 56

[16] Див. про це напр. Sam King: Imperialism and the development myth. How rich countries dominate in the twenty- first century, Manchester University Press, Manchester 2021. Автор цієї книжки, самопроголошений марксистський академік, завзято заперечує імперіалістичний характер Китаю і, серед іншого, сперечається з моїми роботами про імперіалізм в цілому і Китай зокрема (pp. 76-82, 104, 226); див. також вдумливий, але врешті неправильний аналіз Minqi Li: China: Imperialism or Semi-Periphery? In: Monthly Review, Volume 73, Issue 3 (July-August 2021), https://monthlyreview.org/2021/07/01/china-imperialism-or-semi-periphery/.

[17] Fortune Global 500, August 2020, https://fortune.com/global500/ (the figures for the share is our calculation)

[18] Hurun Global Rich List 2021, 2.3.2021, https://www.hurun.net/en-US/Info/Detail?num=LWAS8B997XUP

[19] United Nations Industrial Development Organization: Industrial Development Report 2022. The Future of Industrialization in a Post-Pandemic World, Vienna 2021, p. 109

[20] Див. про це напр. Daitian Li, Tony W. Tong, and Yangao Xiao: Is China Emerging as the Global Leader in AI? 18 February 2021, https://hbr.org/2021/02/is-china-emerging-as-the-global-leader-in-ai; Dominic Chiu: The East Is Green: China’s Global Leadership in Renewable Energy, https://www.csis.org/east-green-chinas-global-leadership-renewable-energy; Sintia Radu: U.S., China Compete for Medical Research Leadership, 27 September 2019, https://www.usnews.com/news/best-countries/articles/2019-09-27/china-threatens-the-us-leadership-position-in-medical-research

[21] Hegel's Science of Logic (Translated by A.V. Miller; Foreword by J.N. Findlay), Allen & Unwin, London 1969, p. 389

[22] Matthew P. Funaiole, Brian Hart: Understanding China’s 2021 Defense Budget, Center for Strategic and International Studies, March 5, 2021, https://www.csis.org/analysis/understanding-chinas-2021-defense-budget

[23] Stockholm International Peace Research Institute: SIPRI Yearbook 2021. Armaments, Disarmament and International Security, Summary, pp. 12-13

[24] Stockholm International Peace Research Institute: SIPRI Yearbook 2021. Armaments, Disarmament and International Security, Summary, p. 17

[25] Stockholm International Peace Research Institute: SIPRI Yearbook 2021. Armaments, Disarmament and International Security, Summary, p. 12

[26] Stockholm International Peace Research Institute: SIPRI Yearbook 2021. Armaments, Disarmament and International Security, Summary, p. 15

[27] Pentagon: Military and Security Developments Involving the People’s Republic of China 2021. Annual Report to Congress, p. 48

[28] Wesley Rahn: China has the world's largest navy — what now for the US? Deutsche Welle, 21.10.2020, https://www.dw.com/en/china-navy-vs-us-navy/a-55347120

[29] Chris Devonshire-Ellis: European Union Member States Who Joined China’s Belt And Road Initiative Are Seeing Their Exports Rise Faster By Nearly 5% More Than Those Who Have Not, Nov 20, 2020, https://www.silkroadbriefing.com/news/2020/11/20/european-union-member-states-who-joined-chinas-belt-and-road-initiative-are-seeing-their-exports-rise-faster-by-nearly-5-more-than-those-who-have-not/

[30] Див. про це Wikipedia: List of Chinese administrative divisions by GDP per capita, https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_Chinese_administrative_divisions_by_GDP_per_capita; Wikipedia: List of states and territories of the United States by GDP, https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_states_and_territories_of_the_United_States_by_GDP (both accessed on 21.1.2022)

[31] Див. про це напр. документ РКМТ: World Perspectives 2021-22: Entering a Pre-Revolutionary Global Situation, 22 August 2021, https://www.thecommunists.net/theory/world-perspectives-2021-22/. Цей документ також містить низку посилань на революційні події в індивідуальних країнах.

[32] Див. про це збірку документів РКМТ про народне повстання після вбивства Джорджа Флойда: https://www.thecommunists.net/worldwide/north-america/articles-on-uprising-after-murder-of-george-floyd/

[33] РКМТ серйозно аналізував контрреволюцію COVID-19 від її початку. З 2 лютого 2020 року ми публікували навколо 125 брошур, есе, статей і заяв, плюс книжка, всі зібрані на спеціальній сторінці на нашому вебсайті: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/collection-of-articles-on-the-2019-corona-virus/.

[34] Див. про це напр. Michael Pröbsting: The Reformist Pipe Dream of a “Socialist” European Union, 01.10.2018, https://www.thecommunists.net/theory/is-a-socialist-transformation-of-the-imperialist-eu-possible/; від того ж автора: Marxism, the European Union and Brexit; August 2016, http://www.thecommunists.net/theory/eu-and-brexit/; Michael Pröbsting: Does the EU Represent "Bourgeois Democratic Progress"? Once again, on the EU and the Tactics of the Working Class, 16.09.2016, https://www.thecommunists.net/theory/eu-brexit-article/; The British Left and the EU-Referendum: The Many Faces of pro-UK or pro-EU Social-Imperialism. An analysis of the left’s failure to fight for an independent, internationalist and socialist stance both against British as well as European imperialism, August 2015 http://www.thecommunists.net/theory/british-left-and-eu-referendum/; Americanise or bust’. Contradictions and challenges of the imperialist project of European unification (2004), in: Fifth International Vol.1, No.2, http://www.thecommunists.net/theory/eu-imperialism-americanise-or-bust/; Die Frage der Vereinigung Europas im Lichte der marxistischen Theorie. Zur Frage eines supranationalen Staatsapparates des EU-Imperialismus und der marxistischen Staatstheorie. Die Diskussion zur Losung der Vereinigten Sozialistischen Staaten von Europa bei Lenin und Trotzki und ihre Anwendung unter den heutigen Bedingungen des Klassenkampfes, in: Unter der Fahne der Revolution Nr. 2/3 (2008), http://www.thecommunists.net/theory/marxismus-und-eu/

[35] GDP per capita, consumption per capita and price level indices, 15 December 2021, https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php?title=GDP_per_capita,_consumption_per_capita_and_price_level_indices

[36] Див. про це напр. Ian A. Skoggard: The indigenous dynamic in Taiwan's postwar development: the religious and historical roots of entrepreneurship, M.E. Sharpe 1996, pp. 14-18; see also: Willard J. Peterson: The Cambridge History of China, Volume 9, Part One: The Ch’ing Empire to 1800, Cambridge University Press, Cambridge 2002, p. 269

[37] Melissa J. Brown: Is Taiwan Chinese? The Impact of Culture, Power, and Migration on Changing Identities, University of California Press, Berkeley and Los Angeles 2004, p. 8

[38] Див. про це напр. Michael Pröbsting: China: Defend the Muslim Uyghurs against Oppression! 18.10.2018, https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/china-defend-the-muslim-uyghurs-against-oppression/; від того ж автора: 37 Signatures Are Worth a Thousand Words. On a letter of 37 states, including Muslim countries, sent to the United Nations defending China's treatment of the Uyghurs in Xinjiang, 16 July 2019, https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/37-states-defend-china-s-treatment-of-uyghurs/

[39] Amy Qin and Amy Chang Chien: ‘We Are Taiwanese’: China’s Growing Menace Hardens Island’s Identity, New York Times, 19 January 2022, https://www.nytimes.com/2022/01/19/world/asia/taiwan-china-identity.html

[40] Тут ми звертаємося до вкрай інформативного і вдумливого аналізу Вінсента Коло, китайського соціаліста і провідного члена ISA (що має секцію на Тайвані). Див. напр. New Cold War Perspectives: Will There Be a Taiwan War? Taiwan finds itself at the center of escalation in the US-China Cold War. The new Cold War is not a temporary phase in global relations — Biden’s anti-China policies aim to “win the 21st Century”, chinaworker.info, 13 July 2021 https://internationalsocialist.net/en/2021/07/new-cold-war-perspectives.

[41] Див. про це RCIT: На порозі міжімперіалістичної війни на Тайвані. Революційне поразництво проти обидвох Великих держав: як США, так і Китаю! 10 жовтня 2021, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/the-coming-inter-imperialist-war-on-taiwan/#anker_3

[42] Див. про це напр. League for a Revolutionary Communist International / Workers Power (Britain): The Degenerated Revolution. The Origin and Nature of the Stalinist States (1982), chapter “Tito and Mao: disobedient Stalinists”

[43] Див. LRCI: The Chinese Stalinist's Tiananmen Square Massacre (1989), https://www.thecommunists.net/theory/tiananmen-massacre/

[44] UNCTAD: A New Centre of Gravity - The Regional Comprehensive Economic Partnership and its Trade Effects, 2021, p. 15

[45] Див. про це напр. Richard Sorge (R. Sonter): Der neue deutsche Imperialismus (1928), Dietz Verlag, Berlin 1988.

[46] Department for International Trade (UK): Global Trade Outlook, September 2021, p. 55

[47] Wing Chu, Yuki Qian: RCEP: Asia as the Global Manufacturing Centre, Hong Kong Trade Development Council, 2 December 2021, p. 1

[48] Wing Chu, Yuki Qian: RCEP: Asia as the Global Manufacturing Centre, Hong Kong Trade Development Council, 2 December 2021, p. 1

[49] Див. про це напр. Michael Pröbsting: “Maritime Freedom” – A Keyword of the U.S./NATO Warmongers, 5 July 2021, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/maritime-freedom-a-keyword-of-the-u-s-nato-warmongers/

[50] Див. про це напр. Evgenij Varga (using the pseudonym: Dr. Eugen Pawlowski): Der Bankrott Deutschlands, Verlag der Kommunistischen Internationale, Carl Hoym Nachfolge, Hamburg 1921; від того ж автора: Deutschland eine Kolonie? Viva Vereinigg Internat. Verlagsanstalten, Berlin 1923; англійською див. напр. André Mommen: Stalin’s Economist. The economic contributions of Jenő Varga, Routledge, New York 2011, pp. 96-101

[51] Liu Xuanzun: PLA expels US warship trespassing Chinese territorial waters in S.China Sea, Global Times, , 20 January 2022 https://www.globaltimes.cn/page/202201/1246499.shtml

[52] Існує багато літератури про кризу керівництва соціал-демократії напочатку Першої світової війни. Наступні книжки зокрема вартують прочитання: George Haupt: Socialism and the Great War: The Collapse of the Second International, The Clarendon Press, Oxford 1972; Angelica Balabanoff: Erinnerungen und Erlebnisse, E. Laubsche Verlagsbuchhandlung, Berlin 1927, pp. 55-74; Jürgen Kuczynski: Der Ausbruch des Ersten Weltkrieges und die deutsche Sozialdemokratie: Chronik und Analyse, Akademie-Verlag, Berlin 1957; Karl-Heinz Klär: Der Zusammenbruch der Zweiten Internationale, Campus Verlag, Frankfurt a.M. 1981

[53] Ленін, Повне зібрання творів, 5 вид., «Замітки в питанні про завдання нашої делегації в Гаазі», стор. 304-305

[54] Ми розглядали питання соціал-імперіалізму сьогодні у кількох роботах. Див. напр. вищезгадану книжку Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry, а також брошуру Servants of Two Masters. Stalinism and the New Cold War between Imperialist Great Powers in East and West.

[55] The Conference of the R.S.D.L.P. Groups Abroad (1915), Resolution on the “Defence of the Fatherland” Slogan, in: LCW Vol. 21, p. 159

[56] Ленін, Повне зібрання творів, 5 вид., «Соціалізм і війна», стор. 294-295

[57] Manifesto of the Fourth International on Imperialist War. Imperialist War and the Proletarian World Revolution. Adopted by the Emergency Conference of the Fourth International, May 19-26, 1940, http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm